Святість християнина

March 23, 2015

Святість християнина

«Як слухняні, не застосовуйтеся до попередніх пожадливостей вашого невідання, але за Святим, що покликав вас, будьте й самі святі в усім вашім поводженні, бо написано: «Будьте святі, Я бо святий!» (1 Петр. 1:14-16)

Складові святості

Сьогодні тема святості, як на мене, є найбільш актуальною для християн, бо її дуже бракує нам. Наскільки б змінилося нинішнє християнство, якби ми глибоко усвідомили одну лиш деталь: Бог святий! І Він закликає нас бути такими ж. Звісно, джерелом святості є Бог. І ми є святі, бо ми народилися від Святого. А Святий не народжує грішних. Якщо ми народжені від Святого Бога, то набуваємо від Нього статус святих Божих дітей.

Святість складається з двох компонентів: освячення і посвячення. Освячення — це відділення від всього нечистого, від всього грішного, що противне Богові. Посвячення — це віддача себе на служіння Богові. Отже, святий — це відділений для певної мети. Ми відділені від гріховного, земного й присвячені для небесного, для духовного. Не існує освячення без посвячення і посвячення без освячення. Про це я пересвідчився на власному досвіді.

Я віруючий з дитинства. Хоча мій тато не був християнином, мамі вдалося передати мені ту віру, яку Бог вселив у її серце. З 13 років я проповідував у церкві. У 16 років став керівником молоді. Завжди був гарячим та активним. Та попри все я дуже часто боровся з різними нечистими думками, які приходили у мій розум. І нерідко не міг перемогти їх. І ось, прийшовши до розпачу, заволав до Бога: «Я не можу цього перемогти! Господи, «загрузи» мене так, щоб я не мав часу вгору глянути».

Бог почув цю молитву — і «загрузив».

У неділю я весь день був на служінні. Зібрання в нас починалося о 8-й годині. Після цього молодь залишалася на молодіжне спілкування, тому що дому молитви не було, і нам було дуже зручно лишатися в тому домі, який люди підготували для зібрання. Після цього я їхав у інший кінець міста на співанку хору, у якому був регентом. Після співанки хору я на 17-ту годину спішив на вечірнє зібрання. І тільки після нього я міг нарешті поснідати. У будні так само—була робота, служіння, праця для Бога. Через певний час я замислився: «А куди ж зникли мої проблеми?» Я взагалі забув про них. Вони десь просто зникли. Коли я з ними боровся, то не міг перемогти. Коли ж дозволив Богові просто завантажити мене Його працею, мої проблеми зникли.

Тому я завжди кажу: якщо у вас є проблема з освяченням, якщо ви боретеся з якимись гріхами і не можете їх перемогти, найперше перевірте своє посвячення. Без посвячення освячення не досягнемо ніколи. Освячення ж ми отримуємо від Бога, хоча й мусимо самі докладати певних старань. Але що цікаво: Бог ніколи нікого не освячує ні для чого, просто для «святого безділля». Бог освячує нас для певної роботи, для певної мети, певної посвяти. Тому не буває освячення без посвячення. Це дві половинки, які не можуть існувати одна без одної.

З другого боку, не буває й посвячення без освячення. Ті, хто хоче присвятити себе для певного служіння, але ігнорує освячення, не зможуть реалізуватися в служінні. Бо такої посвяти Бог не приймає. Апостол Павло про це писав так: «Отож, хто від цього очистить себе, буде посуд на честь, освячений, потрібний Володареві, приготований на всяке добре діло» (2 Тим. 2:21).

Щоб зробити пробудження, Богові багато не треба. Йому потрібна одна людина. Не раз він казав про це. Але при всій величезній нестачі таких людей, брудні Богові не потрібні. Брудним він не користується. Просто справа стоятиме на місці, бо немає посвячення без освячення. Чим більше ми освячуємося, тим більше Бог приймає нашу посвяту й благословляє її. Чим більше ми посвячуємося Богові на служіння, тим більше Бог нас освячує.

Святість в часи благодаті

До Бога наблизитися не можна без святості. Пам’ятаєте, що сталося, як двоє синів Аарона увійшли в Божу присутність без святості. Їх просто витягли звідти мертвими. Ми часто можемо прикриватися тим, що це старий Заповіт. А ми тепер живемо під благодаттю. Це так. Але чи благодать передбачає послаблення щодо гріха. Але насправді це помилкова думка, бо благодать лише підняла планку святості. Якщо дослідити Нагорну проповідь, то ми чітко бачимо, що Христос ще більш посилив вимоги щодо християн. Апостол Павло каже: «Бо з’явилася Божа благодать, що спасає всіх людей, і навчає нас, щоб ми, відцуравшись безбожности та світських пожадливостей, жили помірковано та праведно, і побожно в теперішнім віці, і чекали блаженної надії та з’явлення слави великого Бога й Спаса нашого Христа Ісуса, що Самого Себе дав за нас, щоб нас визволити від усякого беззаконства та очистити Собі людей вибраних, у добрих ділах запопадливих» (1 Тим. 2:11-14).

Отже, святість — це умова наближення до Бога не лише в Старому Заповіті, а й у Новому. Якби навіть Бог захотів наблизити до Себе грішну людину, Він не зміг би зробити цього. Грішна людина не встоїть перед Богом, вона згорить перед ним, тому що в неї грішна природа. Це так, як би людина хотіла відправити супутник на сонце або ж вийти на поверхню сонця. Як би ми цього не хотіли, ми не зможемо цього зробити, тому що на певній віддали цей літальний пристрій просто згорить.

Мойсей колись хотів побачити Бога і просив про це в Нього . Бог дав йому таку можливість. Він поклав на нього Свою руку і пройшов мимо. Мойсей зміг побачити Його тільки трохи ззаду, бо Він не зміг би залишитися живим, якби побачив Бога таким, яким Він є.

Навіть святі серафими, які літали біля святого Божого престолу у видінні, яке бачив Ісая, мали по шість крил. І двома крилами вони прикривали своє лице. Навіть вони боялися глянути на святість Божу, а лише вигукували: «Святий, святий, святий!»

Я хочу сказати: якщо навіть одна думка про гріх не змушує нас тремтіти, то ми зовсім не знаємо святості Божої. Але я щиро прошу Бога, щоб ми могли хоч трохи зрозуміти це, щоб увійти в небо, бо туди нічого нечисте не ввійде.

Що повинне освячуватися?

Більшість віруючих людей, перевіряючи міру своєї святості, дивляться на свої справи: «Я того не роблю, того не роблю — значить, я святий». Це важливо. Усі наші вчинки мають освячуватися, бо написано: «Хто робить гріх, той від диявола».

Я не говорю про те, що ми ніколи не спотикаємося. Навіть свята віруюча людина спотикається. Але ви помітили, що коли людина спотикається на дорозі, вона робить рух уперед. Тому якщо ви спіткнулися, то ви не втратили ні спасіння, ні святості. Ми повинні одразу ж постати перед Богом, щоб гріх не став правилом нашого життя. Апостол Іван каже: «Діточки мої, це пишу я до вас, щоб ви не грішили! А коли хто згрішить, то маємо Заступника перед Отцем, Ісуса Христа, Праведного. Він ублагання за наші гріхи, і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу» (1 Ів. 2:1-2).

Гріх не повинен стати нормою вашого життя, але якщо це трапилося як випадковість, то ми маємо Заступника.

***

Значно менше віруючих людей контролюють те, що вони кажуть. Мені дуже дивно це, але від віруючих людей зараз можна почути що завгодно. А ще в цей час, як я зауважив, найулюбленішим заняттям віруючих людей, які збираються разом, є пересуди та лихослів’я.

Та ми повинні пильнувати, щоб ніяке гниле слово не виходило з наших уст. «Слово ваше нехай буде завжди ласкаве, приправлене сіллю, щоб ви знали, як ви маєте кожному відповідати» (Кол. 4:6). Бо за кожне слово, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь Судного дня. І цей суд буде суворий. Ісус сказав, що кожен, хто назве брата свого дурнем, підлягає геєні. Така велика міра святості Божої і така страшна гріховність гріха. Тому нам треба дуже пильнувати за своїми устами й стежити за тим, що ми кажемо. Бо не може з одного джерела текти і гірка, і солодка вода. Писання каже, що своїми словами ми можемо зневажати й засмучувати Святого Духа: «Нехай жадне слово гниле не виходить із уст ваших, але тільки таке, що добре на потрібне збудування, щоб воно подало благодать тим, хто чує. І не засмучуйте Духа Святого Божого, Яким ви запечатані на день викупу» (Еф. 4:29-30).

Одного разу в нас перед причастям встала одна сестра (одразу зазначу, що це хороша, мудра жінка) і, ридаючи, просила дати їй можливість покаятися в гріху. Оскільки сповідь — це справа, яка стосується служителя, я підійшов до неї, щоб вислухати її особисто. Але вона сказала, що говоритиме вголос. І вона крізь сльози проказала: «Помоліться, щоб Бог мені простив, бо я вчора накричала на півня». Усі засміялися. А я зрозумів її. Не тому боліло її серце, що десь там півень сидів ображений, вона порушила мир у своєму серці. І вже немає тієї святості, яка б мала панувати там.

Ми храм духа Святого — і це велика святиня. Я теж якось у своєму житті вирішив (і одразу відчув, що це Богові дуже сподобалося), що свій підвищений тон посвячую Богові. Я пообіцяв і намагаюся виконувати це, що підвищуватиму свій голос тільки в молитві, у проповіді (якщо це доречно), у співі, коли регент подасть фортисимо. Але ніколи ні на що і ні на кого не буду кричати. І я постійно молюся за те, щоб Бог допоміг мені ніколи не порушувати цієї постанови.

***

І зовсім маленька частина людей контролює за тим, про що вони дозволяють собі думати. Є люди, які не роблять гріховних вчинків, не говорять гріховних слів, але дозволяють собі думати про гріховне. Щось подібне було й у моєму житті, я вже про це згадував. Спершу я не замислювався над тим, що це теж гріх, навіть подумав: «Я нічого поганого не кажу й не роблю, а що такого в думках…» І наступного ж дня Бог докорив мені через одну сестру, яка мала пророче слово до мене. Відтоді я зрозумів, що наші думки дуже важливі для Бога. Людина, яка грішить ділом, згоряє, а людина, яка грішить у думках, тліє. Мені така людина нагадує речі з розкопаної гробниці фараона Тутанхамона. Усе його вбрання було розшите золотом і зберігалося більше трьох з половиною тисяч років, перш ніж цю гробницю знайшли археологи. Та коли хтось необережно торкнувся до цих речей, вони розсипалися в порох.

Так само буває й у нашому житті, коли в серці рояться гріховні думки. Ми й ніби маємо вигляд благочестя, але сили Божої зрікаємося. Ми можемо мати вигляд хориста, служителя, християнина. Та коли прийде випробування, одразу ж виявиться істинність нашого християнства. Бог буде судити не тільки слова та вчинки, а й наміри сердечні, яким ніколи не було суджено збутися. Тому будьте святі у всьому.

Як ми освячуємося?

Бог має три основні засоби нашого освячення. Перший — це Слово Боже. У Писанні не раз нагадується, що ми очищені та обмиті банею водною, що Слово Боже — то істина, якою Бог нас очищає. Тому так важливо нам ніколи не пропускати служінь, де звучить Боже Слово й ми можемо омитися й освятитися.

Але просто послухати Слово замало для того, щоб воно стало діяти в нашому житті. Боже Слово освячує нас тоді, коли ми проявляємо послух. Коли ми слухаємо Слово, але не слухаємося його, воно залишається бездіяльним. Воно ще й стане нам суддею, бо, як казав Христос, раб, який знав волю пана, але не виконав, ще більше буде битий.

Другий засіб для нашого освячення — кров Ісуса Христа або Його жертва. Але як ми маємо реагувати, щоб Христова жертва освячувала нас. Тут наша реакція — віра. Коли ми приймали водне хрещення, то нас запитували, чи ми віримо в Ісуса як свого особистого Спасителя. І це дуже важливо. Ми можемо вірити, що Ісус помирав за гріхи мільйонів, але якщо не віримо, що Ісус помирав за мої гріхи, така віра не освячує нас. Є такі люди, які кажуть, що нічого в житті не зробили достойного смерті. То їм Христос і не потрібен. Якщо я не вірю, що на Голгофі Ісус зайняв саме моє місце, то ця жертва проходить мимо мене. Я повинен бути переконаний, що саме через мої гріхи Він мусив помирати. І коли я маю таку віру, тоді я освячуюся жертвою Ісуса.

І третій засіб нашого освячення — це Дух Святий. Апостол Павло В Посланні до коринтян пише, що «ми освятилися Духом Бога нашого». Яка ж наша роль у цьому процесі? Ми повинні наповнюватися Святим Духом. Хрещенням Святим духом відбувається раз у житті, але наповнюватися Святим Духом ми повинні щоденно. Це наповнення буває двох видів: постійне й періодичне. Ці дії звершує один і той самий Дух, але вони різні за своєю суттю. Кажучи, що ми храм Божий, Писання стверджує, що це відбувається тому, що в нас живе Дух Божий. Це постійне перебування Духа Святого в нас. Але в Біблії є також описані особливі духовні переживання, перед якими сказано: «І сповнилися Духа Святого і стали пророкувати, промовляти Слово Боже з відвагою».

Постійне наповнення Святим Духом проявляється в плодах. Якщо ми сповнені Духом Святим, ми постійно виявляємо любов, мир, довготерпіння, лагідність, стриманість та інші плоди духа. Ми не можемо виявляти цього періодично. А періодичне сповнення Святим Духом виявляється в дарах. Пророк не може пророкувати коли захоче і кому захоче. Дію періодичного сповнення ініціює Дух Святий, і таким чином Він проявляється через нас.

Наше головне завдання — бути постійно сповненими Святим Духом, тобто проявляти Його плід, щоб Дух Святий періодично міг сповняти нас і діяти через нас дарами.

Ми звикли, що сповнятися Духом Святим можна лише через молитву іншими мовами. Але цим ми обмежили Духа Святого. У Посланні до ефесян ми читаємо, що сповнятися Духом Святим можна, співаючи духовні пісні. Коли я читаю Євангелію чи думаю про Бога, я можу також сповнюватися Святим Духом. Це все є способи сповнення Святим Духом, коли ми наповнюємо себе святістю. І таке сповнення має бути постійним. І коли ми сповняємося Святим Духом, тоді ми освячуємося.

Нам важливо, щоб всі ці три згадані засоби освячення діяли в нашому житті. Якби було достатньо чогось одного чи двох, Бог би не називав інших. Якщо щось із цього не діє в нашому житті, ми не можемо казати про повне освячення. Тому нам потрібен і послух Слову, і віра в жертву Христа, і сповнення Духом Святим.

Етапи святості

Є початкова святість, зростаюча святість і повна святість.

Початкова святість передбачає, що всі люди, які повірили в Христа, отримують святість як дар. Вони святі, хоча й іще не досконалі. Та вони віддали себе Богові, покаялися й стали на дорогу християнства, тому вони вже святі, бо народилися від Святого. Це дає нам право сказати про себе, що ми святі. Але скільки ще в цих святих є проблем!

Отримавши від Бога початкову святість, ми переходимо в наступну фазу. Ось як вона виражена в Писанні: «Святий хай освячується ще!» Цей процес триває протягом усього земного життя християнина. Цей процес включає в себе видалення зі свого життя різних світських звичок, гріховних справ, думок, очищення мови, зміну характеру, щоб зрештою ми наблизилися до подоби образу Ісуса Христа.

Повна святість буде в Приході Господа. Коли Господь прийде і ми воскреснемо, тоді в нас настане повна святість. Чому до того часу ми не можемо отримати повної святості? Тому що наше тіло не відкуплене і не усиновлене. Апостол Павло пише, що ми чекаємо відкуплення й усиновлення нашого тіла. А тому воно буде твердинею гріха до смерті. Не буде в нашому житті такого моменту, коли ми переможемо гріх раз і назавжди. Апостол Павло, який відкрив найбільше церков і написав третину Євангелії, казав: «Я вмертвляю й неволю тіло своє, щоб, звіщаючи іншим, не стати самому негідним».

Що дає нам святість?

Найперше, святість має обітниці Божої любові. Звичайно, Божа любов до людей безумовна. Вона виявилася до всього грішного світу через смерть Ісуса Христа. Так Бог полюбив людей, яких було ні за що любити. Але ця любов обмежена. Господь помер за всіх, дав усім однакову можливість спастися і продовжує життя людини, чекаючи її покаяння. Якщо грішник не покається, то при всій величі безумовної Божої любові він піде в пекло. Але коли людина кається, стає Божою дитиною, вона піднімається у вищу сферу — сферу любові батька до сина, яка включає втіху, турботу, захист. Але ця любов обумовлена. Ісус Христос сказав: «Якщо заповіді мої виконаєте, то пробудете в Моїй любові, як і Я виконав заповіді Отця і пробуваю в Його любові».

Що стається, коли віруючий постійно грішить? Чи любить його Бог? Любить. Але така людина опускається у сферу безумовної любові, яка обмежується тільки тим, що Бог чекає покаяння грішника.

Безумовна любов не спасає. Вона лише дає можливість спастися. Обумовлена — спасає, але передбачає виконання умов.

Святість дає обітницю Божої любові. Коли ми живемо свято, то нас Бог любить як Своїх дітей.

Святість дає нам обітницю Божої присутності в нас. Христос сказав, що той, хто виконуватиме Його заповіді, стане місцем, де Бог закладе Свою оселю.

Святість має обітниці Божих відповідей на наші молитви. Христос сказав: «Коли ви пробудете в Мені, а слово Моє у вас буде, то чого не попросите в ім’я Моє, отримаєте». Тобто святість гарантує нам, що наші молитви будуть почуті.

Святість має обітницю вічного життя, як сказано: «Плід ваш є святість, а кінець — вічне життя» і «Майте мир та святість, без якої ніхто не побачить Бога».

А ще святість має обітницю вічної слави. У Книзі Псалмів сказано: «Добрий розум має той, хто чинить оце, і слава його повіки не згасне!»

Тому Хай Господь всім нам допоможе досягати все більшої й більшої святості. Це дуже приємно для Бога.

Анатолій Кліновський

Метеріал взятий з сайту християнської місії "Голос Надії" : http://www.voice.org.ua/pyblikacui/propovid/item/802-svyatist-hristiyanina

Авторизація на сайті